Павло Балла – частина історії мистецтва краю, його художньої дійсності. Незрадлива муза опікувалася ним, а він залишався вірний традиціям учителів і Ужгородові, який став для нього колись найважливішим містом.

 

Пейзажі художника Балли – це реалістичні, емоційно опрацьовані сцени, це настрій ужгородських околиць, куточки патріархального минулого – скромні сюжети часом із ноткою романтизму. Його історичні й літературні сюжети (переважно це серії робіт) поглиблено-романтичні: в них присутнє дещо пафосне розташування фігури, піднесений настрій середовища, освітлення, і все це підкреслює ліричність або ностальгічність головного дійства.

 

До здобутків художника належать твори монументального жанру 1980-х років. Це композиції в ресторанах готелів «Ужгород» та «Корона», фольклорні композиції в ресторані міста Чоп, у приміщенні чопського вокзалу та низка інших.

 

Павло Балла народився 17 квітня 1930 року в селі Павловце-над-Угом (Словаччина). Разом із братом він зростав в угорській сім'ї в атмосфері пошанування мистецтва, серед батькових аматорських картин, із співочими вечорами надзвичайно музично обдарованої мами. Ужгород став для Павла Балли, як і для багатьох інших художників, головним містом. Із 1946 по 1950 рік навчався в художньому училищі, де його викладачами були Адальберт Ерделі й Федір Манайло. Студії у Львівському інституті декоративно-прикладного мистецтва тривали з 1950 до 1956 року під началом Івана Гуторова, Романа Сельського. Головним учителем назавжди залишився Йосип Бокшай. Це від нього любов до реалізму, до класичних багатофігурних композицій, до класики світового мистецтва. Джерелом натхнення для Балли була не тільки карпатська природа, а й історія, поезія та література, а також музика, в якій Балла теж був професіоналом.

 

Павло Балла завершив свій земний шлях 1 червня 2008 року. Він пізнав радощі й печалі керівної роботи, очолюючи Спілку художників, Художфонд та художнє училище. Крім його творів нам залишилося і своєрідне мистецтвознавство від Балли. Ще одна творча грань – він умів розповідати, а також записувати і публікувати свої безцінні спогади про класиків закарпатського малярства.

 

[інформацію взято з сайту "Арт-простір Закарпаття", автор – Михайло Сирохман]