Комунальний заклад

"Закарпатська обласна універсальна наукова бібліотека
ім. Ф. Потушняка"

Закарпатської обласної ради
UA RU EN 

   >     > 

Віртуальні виставки

Мова народу – народ

2022-01-25
до 95-річчя від дня народження мовознавця, педагога, правозахисника Олекси Тихого
«Я – для того, щоб жив мій народ, щоб підносилась його культура, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури. 
Я – для того, щоб мої земляки-донбасівці давали не лише вугілля, сталь, машини, пшеницю... Для того, щоб моя Донеччина давала не тільки уболівальників футболу, учених-безбатченків, російськомовних інженерів, агрономів, лікарів, учителів, а й українських спеціалістів-патріотів, українських поетів та письменників, композиторів та акторів».
Олекса Тихий
 
Олексій (Олекса) Іванович Тихий народився у 1927 році на хуторі Їжівка Костянтинівського району Донецької області. Закінчив філософський факультет Московського держуніверситету (хоч до цього навчався в Запорізькому сільгоспінституті та Дніпропетровському інституті інженерів транспорту). Вчителював, викладаючи фізику, математику, українську мову.
Уперше він був заарештований КДБ у 1948 р. за критику єдиного кандидата в депутати, але після «профілактики» був відпущений.
З 1950 року працював учителем біології у Новокостянтинівській школі (тепер Приазовського району Запорізької області). З 1953 року мешкав у селі Рубцове (тепер Лиманського району Донецької області), викладав у школі. З 1954 року – вчитель історії у рідному селі.
Вдруге заарештований у 1957 р. за «антирадянську агітацію», «наклеп на КПРС і радянську дійсність». Приводом послужили лист до Верховної Ради УРСР та стаття в газету, в яких Тихий засуджував введення радянських військ в Угорщину та критикував радянську виборчу систему. Тоді Тихий був засуджений на 7 років таборів суворого режиму і відбув покарання в Мордовії, а один рік – у Володимирській тюрмі.
Після звільнення за вироком суду на 5 років Олекса Тихий був уражений в правах, отже, працювати за фахом не мав можливості: працював монтажником, пожежником, випалював цеглу. Водночас підтримував стосунки з друзями по ув’язненню і правозахисниками, поширював самвидав. Тихий був зразковим носієм української літературної мови, людиною залізної волі, рідкісної толерантності, доброзичливості і виняткової терпимості.
На той момент він був автором кількох статей про русифікацію Донбасу, про проблеми українського села. У січні 1972 року Тихий надіслав до редакції газети «Радянська Донеччина» статтю «Роздуми про українську мову та культуру в Донецькій області», а на початку 1973  – до Президії Верховної Ради УРСР листа під назвою «Думки про рідний донецький край» (у квітні листа було відправлено на адресу Голови Президії Верховної Ради УРСР І. Грушецького). У 1974 році написав нарис «Сільські проблеми» та роздуми «Ви і ми», в яких виступив проти процесу русифікації та на захист української мови. У листопаді 1976 року Тихий разом з М. Руденком, О. Мешко, П. Григоренком, Л. Лук’яненком, О. Бердником та іншими виступив членом-засновником однієї з найперших правозахисних асоціацій — Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод і підписав перші документи УГГ – «Декларацію Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод» та «Меморандум № 1».
Також він склав словник неправильностей українських говорів Донбасу й уклав збірку висловлювань видатних людей «Мова – народ». Текст цієї збірки було вилучено у Тихого під час обшуку в червні 1976 р., при чому дві доби його утримували тоді під вартою «за підозрою в пограбуванні магазину».
Літературна і правозахисна діяльність Тихого стала причиною його другого арешту на початку лютого 1977. Справу Тихого було об’єднано зі справою колишнього секретаря парткому Спілки письменників України М. Руденка. У червні-липні 1977 року під час судового процесу («процес по справі Руденка-Тихого») в Дружківці (Донецької області) Олексія Тихого було звинувачено в «антирадянській агітації і пропаганді» та у «незаконному зберіганні зброї» (було підкинуто гвинтівку). 21 липня 1977 року оголошено вирок: за ст. 62 ч.2 КК УРСР Тихого позбавлено волі на 10 років з засланням на 5 років та за ст. 222 ч. І – на 3 роки; остаточно – 10 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії особливого режиму з засланням на 5 років. Суд визнав його «винятково небезпечним рецидивістом». Місцем покарання визначено табір особливого режиму ЖХ-385/1, с. Сосновка в Мордовії, звідки його етапували до лікарні в м. Нижній Тагіл.
На захист Тихого виступили визначні правозахисники Петро Григоренко, Андрій Сахаров, Левко Лук’яненко, Олександр Подрабінек та інші.
В ув’язненні Тихий бере активну участь в акціях протестів, зокрема, він 52 дні тримав голодування навесні 1978 р. Влітку 1978 р. разом з Василем Романюком вони написали текст «Історична доля України. Лист українських політв’язнів. Спроба узагальнення», де було висловлено побажання незалежності України в майбутньому та ідея пасивного опору, зокрема, у формі неучасті в русифікації.
У березні 1980 р. Тихого перевели у табір особливого режиму для політв’язнів у с. Кучино (Чусовський район Пермської області, Росія). Кілька разів оголошував голодування (найдовше – 52 дні). Незважаючи на важкий стан здоров’я, Тихий провів у штрафному ізоляторі з невеликими перервами близько 40 діб. Карали його за те, що він, за словами адміністрації, зривав нагрудний знак, не вставав, коли заходило начальство, відмовлявся від роботи, погано впливав на оточення. При цьому скаржитись на здоров’я йому не дозволялось. Так само після етапування на Урал йому довелось провести 6 місяців у ПКТ (приміщення камерного типу) за порушення режиму, і він знову тримав голодування. У нього відкрилася виразкова кровотеча. В критичному стані, перед операцією, він отримав пропозицію письмово зректися колишньої діяльності, але відмовився від цієї пропозиції. Операцію було зроблено не надто вдало – рух їжі спричинював біль, утворилися спайки, грижа, згодом розпочався перитоніт. Але і в цих обставинах Тихий відмовився писати покаянну заяву.
У 1982 р. у США вийшла книжка: Олекса Тихий «Роздуми». На останнє побачення в квітні 1984 р. з сином Володимиром і дружиною Ольгою Олексу Тихого вели попід руки, але він тримався, посміхався. Помер 6 травня 1984 у тюремній лікарні Пермі. Постановою Пленуму Верховного суду УРСР від 7 грудня 1990 року вироки щодо Тихого скасовано і справу закрито «за відсутністю складу злочину».
Останки Тихого разом з прахом Василя Стуса та Юрія Литвина перевезені в Київ і 19 листопада 1989 р. з великим почестям поховані на Байковому цвинтарі.
Указом Президента України № 937/2006 від 8 листопада 2006 р. за громадянську мужність, самовідданість в боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії і з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод Тихий Олексій Іванович нагороджений орденом «За мужність» І ступеня (посмертно).  
За матеріалами сайту про Олексу Тихого: https://bit.ly/34ejXhi
 
Життєве кредо Олекси Тихого
“Для чого я живу?
1. Щоб жило людство, мій народ, мій рід.
2. Щоби не зробити нікому ніякого зла, не проявити ні до кого ніякої байдужості й несправедливості в його долі, тяжкому становищі, горі.
3. Я – свідома частка Всесвіту, людства, свого народу, оточення за місцем проживання й роботи, у колі своїх друзів і недругів. Я за все відповідальний.
4. Я маю людську гідність, національну гордість. Нікому не дозволю топтати ні перше, ні друге.
5. Зневажаю смерть, голод, бідність, страждання і саму зневагу.
6. Прагну, щоб моє “я” було гідне наймення “людина”. У всьому, завжди незалежно від обставин чиню згідно зі своїм сумлінням.
7. Щоб поважати й цінувати працю, переконання й культуру кожної людини, на якому б рівні в порівнянні з моїми, загальноприйнятими і найвищими досягненнями людства вона не перебувала.
8. Щоб до останнього подиху вчитися і, по можливості, без насильства й примусу навчати всіх, хто бажає в мене вчитися.
9. Щоби зневажати сильних, багатих, авторитетних, якщо вони свою силу, багатство й авторитет використовують для кпин, знущань, чванства перед іншими людьми або хоч би однією людиною.
10. Байдужим до тих, хто живе тваринним життям. По можливості намагаюся допомогти кожному такому усвідомити себе людиною.
11. Щоб вивчати, підтримувати, розвивати мову, культуру, традиції свого народу.
12. Щоби позбутися і сприяти іншим позбутися всього низького, підлого, чужого духові людства”.
 
Праці Олекси Тихого
 
Тихий Олексій. Роздуми [Електронний ресурс] : збірник статей, документів, роздумів / О. Тихий ; упоряд. О. Зінкевич. – Балтимор ; Торонто : Укр. вид-во "Смолоскип" ім. В. Симоненка, 1982. – 80 с. – (Документи українського самвидаву). – Режим доступу : https://bit.ly/3JZ6zhq
Дві статті Олекси Тихого, члена Української Гельсінкської Групи, які опубліковані у цьому виданні, мають неабияке пізнавальне значення у вивченні дійсності в радянській Україні. Важливою є стаття «Роздуми про українську мову та культуру в Донецькій області», в якій автор пише про русифікацію в Донбасі і зникання української мови та культури в цій робітничій частині України. Коли порівняти становище 1970-их років зі становищем 1980-их років, то стане ясно, що як в Донбасі, так і в усіх областях України курс на русифікацію і «злиття націй» в одну «радянську націю» (а властиво в одну російську націю) став офіційною внутрішньою політикою влади СРСР в останніх двох десятках роках. У другій статті «Вільний час трудящих», О. Тихий порушує дуже важливе питання дозвілля робітника, яким воно є в радянській дійсності і яким воно має бути в сучасному модерному суспільстві.
 
81.411.1
М 74
Мова – народ : висловлювання про мову та її значення в житті народу / упоряд. О. Тихий. – К. : Смолоскип, 2007. – 416 с. : табл. – Імен. покажч.: с. 407-414.
У книзі “Мова – народ” зібрано документи і висловлювання видатних людей про мову (понад 250 авторів та документів). Декілька розділів збірки (Письменники, вчені та поети про роль та значення мови в житті народу, Ставлення до мови, Патріотизм) присвячені загальним питанням значення рідної мови, інші розділи (Тарас Шевченко про мову, Доля української мови в історичному плані, Трохи статистики) присвячені українській мові. Упорядник збірки, учитель і правозахисник Олекса Тихий (1927-1984), член-засновник Української Гельсінкської групи, закінчив роботу над рукописом у 1976 році, але невдовзі після того був засуджений за антирадянську діяльність. Збірка публікується вперше. Як додатки до збірки "Мова – народ" подані: стаття Олекси Тихого, короткий біографічний нарис та лист-звернення Міжнародної амністії.
 
 
Тихий, Олекса. Словник мовних покручів [Електронний ресурс] / О. Тихий ; [упоряд. і ред. В. Овсієнко]. – Донецьк : Т-во ім. О. Тихого, 2009. – 107 с. : портр. – Режим доступу : https://bit.ly/31vTc7c
Цього «Словника невідповідних нормам української літературної мови слів (чужі слова, спотворені слова, кальки і т.п.)» Олекса Тихий укладав поміж першим і другим ув`язненням – між 1964 і 1977 роками. У машинописі, що зберігся завдяки професорові Василеві Скрипці (вже покійному) та філологам Інні Філіпповій і Вікторові Баришполеві, він доведений до літери М включно. Ймовірно, що був зібраний матеріал і до літери Я, але укладач не встиг його передрукувати на своїй друкарській машинці. Отже, блукав цей Словник пустелею яких 40 років. Але він не застарів і не втратив своєї актуальності.
Адресований він «вчителям, школярам, а також тим, хто занедбав рідну мову або втратив контакт із нею»; «кожному, хто хоче говорити правильно й красиво».
 
 
Тихий, Олекса. Не можу більше мовчати [Електронний ресурс] /  О. Тихий ; упоряд. : В. Овсієнко, Л. Огнєва, Є. Фіалко, Є. Шаповалов. – Донецьк : Т-во ім. Олекси Тихого, 2009. – 194 с. – Режим доступу : https://bit.ly/33lBuUw
Донецьке обласне Товариство ім. Олекси Тихого (голова Євген Шаповалов) сприяло виходу у світ збірки творів нашого земляка О.Тихого. До книги увійшли: статті Олекси Тихого, написані в 1970 – 80-х роках; листи з неволі сестрам, матері, дружині. Доповнюють образ цієї світлої людини спогади Володимира Тихого, Василя Овсієнка та Євгена Сверстюка. До книги "Не можу більше мовчати" не ввійшла стаття «Ви і ми», про яку згадується у матеріалах справи О. Тихого і М. Руденка 1977 року. Знайти її текст не вдалося. Але треба зауважити, що О. Тихий на суді не визнав себе автором такої статті.
 
 
Тихий, Олекса. Думки про рідний Донецький край. Т.  І / О. Тихий ; упоряд. : В. В. Овсієнко, М. В. Олійник, В. Ф. Півень, Є. Б. Фіалко. – Донецьк : Донеччина, 2012. – 416 с. : іл.
Книга «Думки про рідний донецький край» – збірка статей та листів затятого українського націоналіста родом із Донецького регіону Олекси Тихого. Філософ та відданий Україні публіцист Олекса Тихий був однією з визначальних постатей українського націоналістичного руху у XX столітті. У книзі зібрані матеріали із різних джерел. Водночас вони склали єдиний палкий протест автора проти втрати «українськості», заміни рідної культури на російську, відмови від національних цінностей, характерного для радянського періоду історії України.
 
Олекса Тихий: у спогадах, роздумах, літератури. Т. 2 /  / О. Тихий ; упоряд. В. В. Овсієнко [та ін.]. – Донецьк : Донеччина, 2012. – 368 с. : портр. – Бібліогр.: с. 345-355. – Покажч. імен: с. 362-367.
Автори В.В. Овсієнка, М.В. Олійник, В.Ф. Півень та Є.Б. Фіалко впорядкували літературно-філософську спадщину репресованого Олекси Тихого, і дали можливість воскреснути в новий час.
Можливо, саме зараз потреба в такій публіцистиці стоїть на Донбасі та решті України особливо гостро.
 
Тихий, Олекса. На перехресті думок [Електронний ресурс] / О. Тихий ; упоряд. Л. Огнева. – Донецьк : Музей "Смолоскип", 2013. – 438 с. – Режим доступу : https://bit.ly/3HM8XpP
До збірки “На перехресті думок” увійшли всі, знайдені на цей час, педагогічні статті Олекси Тихого – талановитого педагога й публіциста, філософа, мужнього патріота, правозахисника, члена-засновника Української Гельсінкської групи. Жодна з цих статей не була надрукована ані за життя автора, ані по його смерті.
Дана публікація рекомендована батькам, студентам педагогічних закладів та вчителям.
 

Матеріали про життя і діяльність Олекси Тихого

Хто ж такий Олекса Тихий?  : статті, спогади, роздуми. Кн. 1 / ред.-уклад. Є. Б. Фіалко. – Олексієво ; Дружківка : Донецьке обл. товариство ім. О. Тихого, 2008. – 40 с.
То хто ж він, Олекса Тихий?
"Хто я? Навіщо я живу?» ці питання ніколи не залишали його, він постійно думав над ними, постійно шукав відповіді на них.
Його знає увесь світ. Він  правозахисник, публіцист, педагог, історик, філософ. Він один із десяти співзасновників знаменитої Української Гельсінської Групи, на ідеологічних засадах якої було прийнято Декларацію Незалежності України.
Він герой, він мученик. Він пророк!
Ці нечисленні матеріали допоможуть Вам дізнатися, хто такий Олекса Тихий, як склалася його доля, що він скоїв у своєму житті та що про нього говорять відомі люди.
Сподіваємось, що це допоможе Вам сформувати свою думку про видатного сина українського народу.
 
Учитель Олекса Тихий [Електронний ресурс] / уклад. Л. Огнєва. – Донецьк, 2009. – 64 с. – Режим доступуhttps://bit.ly/3q9AVGa
У книзі йде мова про сільського вчителя – Олексія Івановича Тихого (Олексу Тихого), який за участь у Гельсінкській Групі, та боротьбу за українську мову на Донеччині був арештований. О.Тихий, педагог і філософ, сприймав державне свавілля як свою особисту трагедію, і водночас – трагедію українського народу. Завдяки тому, що українська нація має таких полум'яних героїв – вона безсмертна.
Книга може бути цікава краєзнавцям, педагогам, студентам.
 
 
Олекса Тихий: вчора і сьогодні [Електронний ресурс] : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. присвяч. 90-річчю від дня народж. правозахисника, філософа, педагога і громадського діяча Олекси Тихого 24-25 листоп. 2016 р. / М-во освіти і науки України, Краматорський економіко-гуманітарний ін-т. – Краматорськ, 2016. – 208 с. – Режим доступу : https://bit.ly/3pVM3Xb
До збірника наукових праць увійшли матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції з нагоди 90-ї річниці від дня народження Олекси Тихого. Рекомендовано для науковців, викладачів, аспірантів, студентів вищих навчальних закладів, усіх, хто цікавиться поглядами Олекси Тихого.
 
 

 

Мислити з Олексою Тихим [Електронний ресурс] : зб. наук. пр. / М-во освіти і науки України ; Донецький нац. ун-т ім. В. Стуса. – Вінниця ; Дружківка, 2017. – 259 с. – Режим доступу : https://bit.ly/3JCej8W
До збірника увійшли матеріали міжнародної міждисциплінарної науково-практичної конференції з нагоди 90-ї річниці від дня народження Олекси Тихого, присвячені дослідженню його діяльності як дисидента й правозахисника, аналізу судів над Олексою Тихим, розгляду його педагогічних поглядів та вивченню сучасних освітньо-виховних процесів. Особливу увагу приділено проблемам мовної ідентичності й функціонування української мови та культури в Україні загалом та на Донеччині зокрема. 
Для науковців, фахівців різних галузей, викладачів, аспірантів, студентів вищих навчальних закладів, усіх, хто цікавиться поглядами Олекси Тихого.
 
 
Овсієнко, В. Повстав і поліг (Олекса Тихий) [Електронний ресурс] / В. Овсієнко // Овсієнко, Василь. Світло людей : мемуари та публіцистика. – 2-ге вид., перероб. і допов. – К. : Вид-во “КЛІО”, 2018. – С. 261-277. – Режим доступу : https://bit.ly/3Ighx0f
Колишній в’язень сумління з майже 14-річним «стажем» пропонує півсотні статей, написаних за 20 років волі, – про в’язнів сумління, в т. ч про про співкамерника Олексу Тихого та інших видатних особистостей, Книжка цінна своєю суворою достовірністю й інформаційною насиченістю, моральним максималізмом та офірним ідеалізмом, який дають лаґерні університети. Її герої – не просто жертви Великого терору, а яскраві Особистості, які порвали пута неправди й неволі. Як сумлінний історик, автор пропонує суспільству інформацію про репресії 20–80-х років. Як відважний публіцист, дає яскраві оцінки своїм сучасникам – друзям і ворогам.
Видання розраховане на всіх, хто цікавиться рухом опору і правозахисним рухом в Україні.
 
***
 
Бажан, О. Г. Тихий Олексій Іванович : [персоналія] / О. Г.  Бажан // Енциклопедія історії України : у 10 т. Т. 10 : Т – Я / Ін-т історії України НАН України. – К. : Наук. думка, 2013. – С. 88.
Данильчук, П. Олекса тихий: честь і гордість : до 90-річчя від дня народження / П. Данильчук // Пенсійний кур’єр. – 2017. – 27 січ. (№ 4). – С. 11.
Загнітенко, А. Олекса Тихий знав про трагічне сьогодення : зусилля уродженця Донеччини щодо розвитку української мови актуальні й досі / А. Загнітенко // Уряд. кур’єр. – 2017. – 27 січ. – С. 4.
Загнітко, А. Ім’я Олекси Тихого в сучасній Україні / А. Загнітко, Є. Фіалко // Слово Просвіти. – 2017. – 19-25 січ. – С. 7.
Загнітко, А. Мовний світ Олекси Тихого та мовнодержавні реалії сьогодення : до 90-річчя від дня народж. / А. Загнітко // Слово Просвіти. – 2017. – Ч. 3. – С. 7. ; Ч. 4. – С. 10.
Зоц, І. Слід на пепелищі : за чверть віку в Донецьку постать Олекси Тихого (27 січня 1927-6 травня 1984) повернулася з небуття і знов потрапила в морок окупації / І. Зоц // Слово Просвіти. – 2022. – Ч. 3 (27 січ.-2 лют.). – C. 6.
Кучер, М. Про Олексу Тихого / М. Кучер // Слово і час. – 1991. – № 4. – С. 56-58.
Лисенко, В. Пам'яті Олекси Тихого / В. Лисенко // Слово і час. – 2007. – № 6. – С. 91.
Пустова, Ф. Олекса Тихий – педагог: до 85-річчя з дня народження (штрихи до історичного портрету) / Ф. Пустова // Україна Козацька. – 2011. – № 23-24. – С. 6-7.
Рапп, І. Дон Кіхот XX століття : [про педагога і правозахисника О. Тихого] / І. Рапп, В. Овсієнко // Пам'ять століть. Україна. – 2009. – № 3/4. – С. 156-157 : портр.
Шаповалов, Є. ”Олекса Тихий – пророк на Донбасі …” : [розмова з гол. ГО ”Товариство Олекси Тихого” / вела А. Руденко] / Є. Шаповалов // День. –  2017. – 11-12 серп. – С. 11.
Яновська, Л. Годинник Олекси Тихого / Л. Яновська // Уряд. кур`єр. – 2012. – 9 листоп. – С. 7 : фот.
 

Інтернет ресурси:

Олекса Тихий : [док. фільм про життя та творчість] 

Підготувала Маргарита Бадида.


Новини

2022-05-25

Пропонуємо вашій увазі віртуальну виставку, присвячену життю і творчості видатного літературознавця та фольклориста Івана Сенька "Збирач скарбів народних".

2022-05-20

Пропонуємо вашій увазі віртуальну виставку присвячену 100-річчю від Дня народження лавреата Національної премії ім. Тараса Шевченка  Івана Чендея "Криниця мудрості і любові".

2022-05-20

До вашої уваги віртуальна виставка, яка присвячена 80-річчю від Дня народження Петра Скунця, лавреата Національної премії ім. Тараса Шевченка "Моя Вкраїна у мене в крові".

2022-05-17
В історії кожного народу є власні сторінки трагедії й боротьби. Для кримських татар найтрагічніша подія, що не оминула жодної сім’ї, – депортація 18 травня 1944 року. Депортація кримських татар 18-20 травня 1944 року – один із найстрашніших прикладів злочинів радянської влади, вчинених нею під час Другої світової війни. До Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу пропонуємо вашій увазі віртуальну виставку "Непотрібні громадяни".
2022-05-12

Шановні користувачі. Пропонуємо вашій увазі віртуальну виставку "Феномен Юрія Бачі", яка присвячена 90-річчю від Дня народження українського громадсько-культурного діяча на Пряшівщині, письменника, публіциста та літературного критика.