Видатні закарпатці

Гвоздулич Юрій

Біографія:

Юрій Гвоздулич – відомий громадсько-політичний і культурний діяч української діаспори, учасник національно-визвольної боротьби українців Закарпаття, пам’ятного бою на Красному Полі під Хустом у березні 1939 р., почесний член Закарпатського крайового культурно-освітнього товариства “Просвіта”. Народився 27 лютого 1920 р. у с. Малий Березний Великоберезнянського району. Вчився у народній школі рідного села, Великоберезнянській горожанській школі, Ужгородській учительській семінарії. Визначний вплив на формування його світогляду мали отці-василіяни Малоберезнянського та Ужгородського монастирів чину Святого Василія Великого, які, як відомо, відіграли помітну роль у  розвитку освіти, культури, формуванні національної свідомості української молоді Закарпаття. Серед них – Павло Миськів, Полікарп Булик, Степан Сабол (Зореслав), а  також професори  – Августин Волошин, Яків Голота, Ярослав Неврлий, Юрій Костюк та інші. Свій національний гарт зміцнював юнак у Пласті, “Просвіті”, товаристві “Друзі Христа”. У листопаді 1938 р., у зв’язку з відходом Ужгорода до Мадярщини, активно допомагав українському урядові А. Волошина проводити евакуацію у Хуст, потім з іншими семінаристами переїхав до Севлюша, куди було перенесено Ужгородську учительську семінарію. З друзями-семінаристами брав участь у героїчній і трагічній обороні Карпатської України, зокрема у нерівному бою під Великою Копанею, де було повторено подвиг Крут. 13 з них загинули смертю героїв, а Юрію чудом, з  Божої ласки, вдалося врятуватися. Після бою на КрасномуПолі та відступу січовиків до Хуста він випадково зустрів свого земляка, уродженця с. Малий Березний, січовика Андрія Цугу, який був одним з  керівників транспорту Карпатської Січі. Саме той останнім автобусом відправив разом з  іншими й Юрія в  напрямку Великого Бичкова, до якого рухалися відступаючі формування карпатських січовиків під командуванням полковника Михайла Колодзінського-Гузара. До Великого Бичкова Ю. Гвоздулич не доїхав, а убрід через Тису, разом з іншими січовиками, переправився до Румунії, де усі склали зброю. Наступного дня румуни видали всіх січовиків угорцям, які помістили їх у фізкультурній залі Великобичківської горожанської школи, катували і  знущалися над ними. Зазнав катувань та принижень і Юрій Гвоздулич. Скориставшись нагодою, він втік з катівні, добрався до рідного села, де його, виснаженого, з побоями і ранами, повертала до життя мама. Хоч як боляче було покидати рідну домівку, з огляду на небезпеку арешту, вирушив у  чужі світи, зазнав важкої долі еміґранта, був учасником похідних груп ОУН у 1941–1942 рр., не раз доводилося заглядати у вічі смерті. По переїзді в Канаду, з початку 50-х рр, активно включився в українське політичне і культурне життя. Самовіддано працював в Українській Стрілецькій громаді, Українському національному об’єднанні, Братстві Карпатських Січовиків і особливо – у Комітеті (пізніше Конґресі) українців Канади, якому віддав 45 років життя і де займав важливу посаду генерального секретаря. Ю. Гвоздулич декілька разів відвідував рідний край і любу Україну, боляче переживав невдачі українського державотворення, обурювався фактами зневаги до української мови і  культури, жваво цікавився діяльністю “Просвіти”, інших національно-демократичних громадських організацій і політичних партій, давав цінні поради. У 1992 р. він був учасником І Світового форуму українців у Києві у складі делеґації Канади, взяв участь у зустрічі делеґатів форуму від Закарпаття з українцями світової діаспори – вихідцями із Закарпаття, в основному США, Канади, Австралії, Німеччини, відвідав рідне село Малий Березний, Ужгород, Хуст, пам’ятні місця, пов’язані з  дитинством і юністю. У червні 1997  р. Юрій Гвоздулич знову відвідував Україну, Київ, кілька тижнів жив у хаті рідної сестри Юлії в Малому Березному. Це був його останній приїзд на Батьківщину. Тут його відвідали провідники крайового товариства “Просвіта”, а голова цієї громадської організації вручив йому диплом Почесного члена “Просвіти” та пам’ятну медаль з  нагоди 75-річчя заснування закарпатської “Просвіти”. Пан Юрій жваво цікавився діяльністю “Просвіти”, справою Народного Дому в  Ужгороді, підготовкою до виборів до Верховної Ради України і місцевих рад, працею просвітян на селі тощо, болісно переживав роз’єднаність національно-демократичних сил в  Україні, що вдаловикористовують антидержавні сили, насамперед комунобільшовики та імпершовіністи, а  в  Закарпатті  – ще й очільники політичного русинства, яких підтримують антиукраїнські сили Росії, Угорщини, Чехії, Словаччини та деяких інших держав, обурювався ганебним явищем корупції в державі, розкраданням державного майна, вирубкою лісів на Закарпатті, у чому пересвідчився на власні очі, посіданням ключових посад у державі та в Закарпатті колишніми комунобільшовиками та комсомольськими номенклатурниками. Юрій Гвоздулич був благодійником українських справ, як на рідній землі, так і в інших країнах поселення українців, організатором висилання з Канади цінних книжок для бібліотеки крайового товариства “Просвіта”, відзначався надзвичайною скромністю, доброзичливістю, шляхетністю, справжнім патріотизмом. Помер у м. Вінніпег, Канада, 3 січня 2002 р.

Адреса матеріалу: Федака, П. Юрій Гвоздулич : 100-річчя від дня народж. громадсько-політичного і культурного діяча, учасника національно-визвольної боротьби українців Закарпаття (1920–2002) / П. Федака // Календар краєзнавчих пам’ятних дат Закарпаття на 2020 рік : рек. бібліогр. посіб. / Департамент культури Закарпат. облдержадмін. ; К3 “3акарпат. обл. універс. наук. б-ка ім. Ф. Потушняка” Закарпат. обл. ради ; уклад. : Н. М. Куцова, М. Б. Бадида ; вип. ред. Н. М. Юрах ; відп. за вип. О. А Канюка. – Ужгород : TIMPANI, 2019. – С. 74-77. – Бібліогр. наприкінці ст. – Режим доступу : https://bit.ly/2UDzxMj

Додаткова інформація: