Комунальний заклад
"Закарпатська обласна універсальна наукова бібліотека
ім. Ф.Потушняка"

Закарпатської обласної ради

UA RU EN 

Видатні закарпатці.

Алфавітний перелік  |  Посторінково

Снігурський  Дмитро Олександрович
1919-  1999 рр.


Біографія.

 

 

       Дмитро Олександрович Снігурський, відомий на Закарпатті та далеко за його межами лікар-невропатолог, Заслужений лікар України, почесний громадянин м. Ужгорода. Народився 8 листопада 1919 року в селі Татаринка Віньковецького району Кам’янець-Подільської (зараз Хмельницька) області у сім’ї священика. Його мати – Маргарита Мокіївна (1890–1979), уроджена Попель, була донькою священика. Навчалася в гімназії у м. Кам’янець-Подільському. Після її закінчення працювала вчителькою початкових класів у м. Тульчин. Батько – Олександр Андрійович Снігурський, (1886–1938), теж походив зі сім’ї священників. Спочатку вчителював, а згодом, як і батько, став священиком. Батьки вінчалися у 1910 р., не знаючи, що лиха доля відведе їм не так і багато років спільного життя. Сім’я була багатодітною, але до зрілих років дожили лише двоє синів. Снігурських пов’язували родинні зв’язки з людьми, що залишили значний слід в історії України. Так по лінії матері прослідковується зв’язок з Миколою Леонтовичем, відомим композитором, автором обробок українських народних пісень, зокрема, всесвітньовідомого “Щедрика”. Історичні хроніки та родинні реліквії свідчать про те, що у ХІХ столітті єпископом Перемишлянської греко-католицької єпархії служив о. Іоан Снігурський (далекий родич Дмитра Олександровича по батьківській лінії), ім’я якого носить вулиця у м. Перемишлі (Польща). Його племінник, Михайло Вербицький, назавжди увійшов у історію нашої держави як автор музики гімну України “Ще не вмерла Україна”.

Дмитро Олександрович навчався у школі м. Затонська (нині – Віньківці), згодом, після пережитого голодомору 1932–1933 років і переїзду сім’ї, завершив навчання у середній школі м. Біла Церква Київської області. У шкільні роки Дмитро Олександрович захоплювався історією, літературою, “ковтав” художні книги та й сам писав вірші, непогано малював.

У грудні 1937 року рішенням особливої трійки НКВС був заарештований батько Дмитра Олександровича, якого у січні 1938 року було розстріляно у Биківнянському лісі під Києвом разом з тисячами інших безневинно закатованих. Дмитро Олександрович стає старшим чоловіком у сім’ї. У 1938 році після закінчення середньої школи він поступає до ІІ-го Київського медінституту, однак у зв’язку з важким становищем у родині був змушений перервати навчання і повернутися у Білу Церкву, до мами та брата. Тут він продовжує навчання у Білоцерківському сільськогосподарському інституті на ветеринарному факультеті.

Його студентське життя перервала Велика Вітчизняна війна, на поля якої він пішов добровольцем і яку пройшов від самого початку до кінця, зазнавши гіркоти і жаху полону, отримавши поранення і контузію та доживши до Перемоги. З боями пройшов усю Західну Україну, визволяв села і міста південної Польщі, війну закінчив у Чехословаччині. Пам’ять про ці лихі роки, про бойових друзів, людський біль і мужність він проніс крізь усе своє життя. Шляхи війни проходили і Закарпаттям, краєм, який він полюбив одразу і назавжди.

Закінчилася війна, Дмитро Олександрович повертається додому і, завершивши навчання в сільськогосподарському інституті, вступає у Львівський медичний інститут, мріючи здобути професію лікаря. Вже з перших студентських років його привабила неврологія – галузь медицини, що має справу з найбільш витонченим витвором Природи – людським мозком. Боротьбі з його вадами, захворюваннями та розладами Дмитро Олександрович присвятив усе своє життя.

Закінчивши інститут у 1951 році, Дмитро Олександрович вирішує повернутися на Закарпаття, яке так запало йому в душу. Він стає лікарем-ординатором неврологічного відділення обласної клінічної лікарні. Молодий спеціаліст з головою поринає у роботу. Уроджений хист, потужний інтелект, надзвичайна працездатність, помножені на глибокі знання і неймовірну інтуїцію, невдовзі приносять перші плоди. Його, блискучого діагноста, ерудита, людину енциклопедичних знань, спеціаліста вищого рівня, вже через три роки призначають завідувачем неврологічного відділення і, одночасно, обласним неврологом. Дмитро Олександрович починає створення мережі неврологічної та підґрунтя нейрохірургічної служб нашого краю, виявивши неабиякі організаторські здібності.

У 1958 році створюється Закарпатське наукове товариство невропатологів та психіатрів, яке очолює Дмитро Олександрович. В області починається глибокий науковий аналіз актуальних питань практичної медицини, визначаються напрямки серйозних наукових досліджень, що значно підняло якісний рівень кваліфікованої неврологічної допомоги краю.

У 60-ті роки до нього приходить справжнє визнання. Він нагороджений орденом “Знак Пошани”, а згодом удостоєний почесного звання “Заслужений лікар України”. До ювілею Перемоги його нагороджують медаллю “За участь у Словацькому визвольному повстанні”. Ці відзнаки зайняли достойне місце поруч з воєнними нагородами, зокрема, “Орденом Червоної Зірки”, солдатським орденом, яким він надзвичайно пишався.

У цей же час Дмитро Олександрович вирішує присвятити себе педагогічній роботі. З 1969 року він, не полишаючи свою рідну лікарню, своє дітище – неврологічне відділення, працює на медичному факультеті Ужгородського державного університету. За довгі роки роботи у вузі ним було виховано цілу плеяду талановитих лікарів, багато хто з них присвятив себе саме неврології, нейрохірургії та психіатрії, ставши не тільки кваліфікованими спеціалістами, вченими, але і справжніми людьми, вчителями, наставниками.

Останні десятиріччя Дмитро Олександрович успішно поєднував викладацьку та практичну роботу. Десятки колег, сотні учнів, тисячі і тисячі пацієнтів, нечисленні, але вірні друзі – ось коло його життєвого спілкування. А ще – література, мистецтво, музика, природа.

Дмитро Олександрович любив мандрувати, був закоханий у гірські пейзажі та величні простори моря. Багато писав – листи, вітання, навіть критичні літературні ессе (для себе, як то кажуть – у стіл). Любив гучні застілля – з тостами, піснями, віршами, епіграмами, танцями. Був пристрасним футбольним і хокейним уболівальником, завзятим шахістом. Ніжно любив свою маму, яка до нього, вже навіть сивого, ставилася, як до дитини. Не маючи своєї власної сім’ї, усю любов спрямовував на родину свого молодшого брата, а згодом на п’ятьох онуків, яких обожнював і якими пишався.

Постійне самовдосконалення, невпинна робота над фаховою літературою, вимогливість, насамперед, до себе – ось кредо його життя. Численні виїзди у найвіддаленіші куточки краю – консультації, прийоми хворих. А ще – участь у наукових форумах, з’їздах, конференціях. Регулярні зустрічі з провідними митцями України – письменниками, поетами, музикантами, артистами. Обов’язкове відвідування своїх шкільних  товаришів, колег та військових побратимів. Музеї, театри, виставки. Життя, багате подіями, враженнями, радощами та, на жаль, і втратами… І так – щодня, впродовж усього життя. Років доля йому відміряла немало, і кожен з них він прожив гідно, наповнено і самовіддано.

З 1990 року Дмитро Олександрович на пенсії, але продовжує працювати, бо до кабінету лікаря Снігурського стоять юрби страждущих, тих, хто знав про його чудодійні здібності та вірив у нього. Йшли не просто за рецептами чи таблетками, йшли за теплим словом, що вселяло віру, за посмішкою, зрештою, за здоров’ям. Так колись, мабуть, приходили люди з останньою надією до його батька і дідів, пастирів людських душ. Та й як можна уявити себе не у вирі подій, поза людським спілкуванням, без щоденної роботи! І хоч сили вже не ті, хоч даються взнаки голодна юність, жорстока війна, невпинна самовіддана багаторічна праця, він несе людям здоров’я, віру в себе, доброту і чуйність.

8 листопада 1999 року Дмитро Олександрович, вже важко хворий (наслідки перенесеного інфаркту та серцевої недостатності), святкує своє 80-річчя. У цей день він востаннє зібрав навколо себе усіх дорогих йому людей. Багато хто з його рідних і близьких не дожив до цього дня – друзі дитинства, однополчани, батько і мати, брат і невістка. А звертаючись до тих, хто стояв поруч, він жартував, що після такого ювілею залишається лише одна мрія – зустріти третє тисячоліття.

Цій мрії не судилося здійснитися. Невдовзі, 19 грудня 1999 року, Дмитра Олександровича не стало. Людина, що прийшла у цей світ у день Святого Дмитра, пішла у вічність у день Святого Миколая.

 



Додаткова інформація.

 

Джерельні приписи:

 

Снегурський, Д. К вопросу о стволовых энцефалитах в Закарпатье по материалам неврологического отделения областной больницы / Д. Снегурский // Тезисы докладов 1 областной научной конференции невропатологов и психиатров Закарпатья, 18–19 июня 1959 г. / УжГУ. – Ужгород, 1959. – С. 28-29.

 

Снегурский, Д. К вопросу о прижизненной диагностике цистицеркоза головного мозга / Д. Снегурский // ІІ областная конференция невропатологов и психиатров Закарпатья: Доклады и сообщения, 22–23 сентября 1960 г. / УжГУ. – Ужгород, 1960. – С. 51.

 

Снегурский, Д. О диэнцефальном синдроме гриппозной этиологии поматериаламневрологического отделения областной клинической больницы / Д. Снегурский // Материалы совещания по проблеме: витамины в неврологии. 3 областная научная конференция невропатологов и психиатров Закарпатья, 18–20 июня 1962 г. / УжГУ. – Ужгород, 1962. – С. 119–120.

 

 

Снегурский, Д. Редкий случай сочетания неврофиброматоза с поликистозом внутренних органов / Соавт. Н. В. Полажинец / Д. Снегурский // Тезисы докладов и сообщения к юбилейной клинической конференции Закарпатского областного отдела здравоохранения, областной клинической больницы и медицинского факультета Ужгородского государственного университета, посвященной 20-летию освобождения Закарпатья от фашистских захватчиков, март 1965 г. – Ужгород, 1964. – С. 260–265.

 

 

***

 

Булеца, Б. А. Світлої памяті заслуженого лікаря України Дмитра Снігурського : (до 80-річчя від дня народження) / Б. А. Булеца // Науковий вісник Ужгородського університету : сер. : Медицина. – Ужгород, 2000.  – Вип. 11. – С. 318. : порт.

 

Галочкіна, Л. Увічнений у бронзі : [про відкр. мемор. дошки на честь невропатолога Д. Снігурського в обл. лікарні] /Л. Галочкіна // Молодь Закарпаття. – 2002. – 30 берез. – С. 2.

 

За покликом серця : штрихи до біографії, спогади, бібліографія, фотоматеріали : до 90-річчя від дня народження Д. Снігурського / упоряд., вступ. ст. Н. С. Вакула, передм. О. Р. Пулик. – Ужгород : ТІМРАNІ, 2009. – 84 c. : a–фото. – Бібліогр. : С. 59-63. – Імен. покажч. : С. 64.

 

 

Ортутай, Л. Почесні громадяни м. Ужгорола : Дмитро Снігурський. Він давно вже став легендою (до 80-річчя від дня народження) / Л. Ортутай // Ужгород. – 1999. – 9 жовт. – С. 4.

 

Снігурський, О. Снігурський Дмитро Олександрович : 95-річчя від дня народження  відомого лікаря-невропатолога, заслуженого лікаря України (1919-1999) / О. Снігурський // Календар краєзнавчих пам’ятних дат на 2014 рік : реком. бібліогр. посіб. / Закарпат. облас. універс. Наук. б-ка ім. Ф. Потушняка, Від. Крає знав. Л-ри; Від. Наук. інформації та бібліографії; уклад. : Н. М. Вачиля, Г. В. Бобонич, І. М. Горват, Ч. Ш. Горват; відп. За вип.. Л.З. Григаш; випуск. Ред. Л.О. Ільченко. – Ужгород : Вид-во В. Падяка, 2013. – С. 309-315.

 

Фединишинець, М. Книга про закарпатського лікаря Айболитя : ще 8 листоп., на Митра, Д. Снігурському виповнилося б 90 р. : [ презентація кн. “За покликом серця” в ЗОУНБ (упоряд. : Н. Вакула. Ужгород : ТІМРАNI, 2009)] / М. Фединишинець / Старий Замок Паланок. – 2009. – 24-29 груд. – С. 22. : фот. кольор.

 

Шип, Ю. Нервові клітини (лікарю Д. О. Снігурському на честь його 60- річного ювілею присвячую) : [усмішка] / Ю. Шип // Молодь Закарпаття. – 1979. – 17 листоп. – С. 4.

 

*****

 

Інтернет- ресурси:

 

 

Ужгородський “Лікар Айболить”. Із іменем Дмитра Снігурського пов’язані організація, розвиток і здобутки неврології та нейрохірургії Закарпаття [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://gazeta-uzhgorod.com/?p=1135

 

 

Наталія Вакула. Передмова “Пам'ятаємо завжди” Олександра Пулика. Подано біобібліографічний матеріал та фотолітопис життєвого шляху Д. О. Снігурського.] / С. Сорока  [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakarpattya.net.ua/News/52446-Dmytro-Snihurskyi-Za-poklykom-sertsia

 

 

Книга про закарпатського лікаря Айболитя [ презентаця книги про видатного лікаря Дмитра Снігурського] [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.mukachevo.net/UA/News/view/23331-Книга-про-закарпатського-лікаря-Айболитя

 

Тупиця, Іван. У серці ужгородця Дмитра Снігурського жили милосердя, доброта і людяність [презентація книги “За покликом серця”] [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ua-reporter.com/novosti/68246

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 







Новини

2019-12-21

Шановні користувачі та колеги до вашої уваги "Календар краєзнавчих пам'ятних дат на 2019 р". Календар-щорічник є орієнтиром для громадськості краю у перебігу подій, ювілеїв та пам’ятних дат у 2019 році. Основу календаря складають ґрунтовні наукові розвідки про визначних діячів краю, підготовлені провідними карпатознавцями. Окремим розділом подано календар знаменних дат, які відзначатиме в 2019 році громадськість світу та України.

 

2019-09-05

Шановні користувачі! До вашої уваги "Хроніка культурного життя Закарпатської області за серпень 2019 р.".

2019-09-05

Шановні користувачі! Для вас нові надходження до Відділу наукової інформації та бібліографії.

2019-09-04

Шановні користувачі! До Міжнародного дня грамотності нова віртуальна виставка "Світ українського слова".

2018-02-13

Пропонуємо вашій увазі новий розділ "Унікальне Закарпаття".