«Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього,

хто не відає про славу своїх предків, той сам не вартий пошани».

М. Рильський

Історичні романи займають вагоме місце у сучасній  українській літературі. Книги цього жанру допомагають дізнатися більше про історичних персонажів, події та факти з минулого.  У складні часи особливо цінно звертатися до історії : шукати відповіді у творах улюблених авторів та дивуватися, що багато з того, через що ми проходимо зараз, так чи інакше передбачили пращури. Безліч сучасних українських історичних романів перекладаються різними мовами, і це хороша нагода розповісти світові  про Україну, про спірні історичні питання з української точки зору. Не тільки наукові джерела можуть розповісти про давні часи – іноді доля істини ховається в художніх творах, заснованих на реальних історичних подіях, що дозволяє відчути себе їхнім учасником та поглянути на минуле з іншої точки зору.

ВСЕНАРОДНІ ЗБОРИ УГОРСЬКИХ РУСИНІВ 1919 Відбулися 21 січ. в м. Хуст. На зборах (конгресі, з’їзді) прийнято рішення про возз’єднання Закарпатської України з Великою Україною. 

Ярослав Володимирович (роки правління 1015-1054) – видатний державний діяч, Великий князь Київської Русі та відомий воєначальник. Завдяки багатьом реформам та досягненням, які мали колосальний вплив на розвиток Русі, отримав прізвисько Ярослав Мудрий.

8 вересня 125 років тому в Любомлі на Волині народилася Наталія Ужвій – видатна українська актриса театру і кіно (1898-1986).

Наталія Ужвій – перша українська акторка, фільм за участі якої був відзначений Головним призом асоціації кінокритиків США і Вищої премією газети Daily News “За кращий іноземний фільм в американському прокаті 1944 року”, а також призом Нацради кінооглядачів США.

Стяг з двох рівновеликих горизонтальних смуг синього та жовтого кольорів з давніх давен є символом української державності. Найпопулярніше тлумачення гами в народі: синій символізує небо, жовтий – родючі пшеничні поля.

«...Я прописаний в тому краю,

де бували і скіфи, і греки.

Неокрадену душу мою

лікували полин і смереки.

Пісня й доля – усе це моє.

Степ і гори – земля ця єдина.

Їх не вкрасти, якщо вони є.

Їх не вкрасти, якщо ти  – людина»

Дмитро Кремінь

Дмитро Дмитрович Кремінь народився 21 серпня 1953 року в селі Суха Іршавського (нині Хустського) району Закарпатської області, в сім’ї колгоспника. У 1975 році випускник філологічного факультету Ужгородського державного університету. По закінченню за направленням працював учителем української мови та літератури Казанківській середній школі № 2 (смт Казанка Миколаївської області) (1975–1977). Пізніше був кореспондентом районної газети. У 1979 році переїхав до міста Миколаєва, який став для поета другою Батьківщиною, обіймав посаду викладача кафедри української літератури в Миколаївському педагогічному інституті ім. В. Бєлінського, керував обласною літературною студією «Джерела», став заввідділу найбільшої в області молодіжної газети «Ленінське плем’я». Працював кореспондентом газети, завідуючим відділу в газетах «Ленінське плем’я», «Радянське Прибужжя», «Рідне Прибужжя». З 1993 року – керівник обласної молодіжної літературної студії «Борвій».

5 серпня – минає 130 років від дня народження Віри Холодної (1893-1919), кіноактриси епохи німого кіно.

Ім’я Віри Холодної багатьом, особливо молодим людям, практично ні про що не говорить. Хіба що десь щось чули. Однак коли дивишся на старовинну фотокартку 20-х років, виникає непереборне бажання поринути вглиб цього клаптика історії. Адже оте десятиліття між революцією і 30-ми було чи не єдиним моментом спокою у швидкоплині ХХ сторіччя. То був час міжвоєння, неспокійного, але перепочинку душі, витончених танців та дивовижної моди. Втіленням краси 20-х, її застиглою на плівці душею стала Віра Холодна, 130-ліття якої відзначається у серпні цього року. Її великі, сповнені невловимої печалі, очі немов хочуть сказати щось глядачеві, але мовчать. Напевно, в цьому і полягають акторські чари цієї жінки, адже її слава зуміла пройти стежками одного з найбуремніших століть і не згаснути.