5 грудня 2018 року на державному рівні в Україні відзначається пам’ятна дата – 140 років з дня народження Олександра Олеся (справжнє ім’я та прізвище - Олександр Кандиба) (1878-1944), поета, драматурга, громадського діяча.

Драматичний театр «Нова сцена» – важлива сторінка національно-культурного та державотворчого життя Закарпаття у XX ст. Передісторія та історія цього своєрідного колективу на теренах української театральної культури маловідомі, тому і складають для нашого сучасника неабиякий інтерес.

“Ім‘я, яке не кане в Лету”: до 90-річчя від дня народження Юрія Васильовича Шкробинця, українського літературознавця, перекладача, письменника, редактора, педагога.

Людмила Борисівна Кудрявська разом зі своїм братом-близнюком народилася в сім'ї воєннослужбовця під час Другої Світової війни 12 вересня 1943 року в Краснодарі. Батьки вчителі дуже любили літературу, а батько, Борис Борисович Кудрявський, сам писав вірші. Тому не випадково дітям дали пушкінські імена – Руслан і Людмила. У 1945 році родина Кудрявских з міста Саки переїхала в Хуст. Тут Людмила Борисівна закінчила дитячу музичну школу, тут же у вісім років вона написала перший вірш.
Але попереду був переїзд в Мукачево і перша юнацька публікація в міській газеті "Прапор перемоги". У Мукачево сім'я Кудрявских приїхала в 1956 році. Тут же майбутня поетеса поступила вчитися в сьомий клас середньої школи номер один ім. О. С. Пушкіна.

Самі здорові співайте,
А на батька пам’ятайте.
(О. Духнович “Послідняя моя піснь”)

Олександр Васильович Духнович народився 24 квітня 1803 р. в с. Тополі, Гуменського округу на Пряшівщині (тепер Чехословаччина) в родині священика. Початкову освіту одержав дома. У 1813 р. О. Духновича відвезли до Ужгорода для завершення початкової освіти та вступу до гімназії. У 1816 р. помер батько, мати з шістьма дітьми залишилась без засобів до існування, і найстарший, Олександр, всупереч великому бажанню студіювати землемірство, змушений був вступити до духовної семінарії в Ужгороді (1823).
Після закінчення семінарії О. Духновича призначили службовцем єпархіальної концелярії у Пряшеві. Не витерпівши жорстокої експлуатації єпархіального начальства і нужденного животіння, О. Духнович 1830 р. втік до Ужгорода. Але пряшівський епіскоп перешкодив йому влаштуватися на посаді, і О. Духнович став домашнім учителем ужгородського урядовця.

Грабовський Еміліан (1892 – 1955) -  живописець, графік. Член Національної спілки художників України.  

Еміліан Грабовський підтримав творчі плани Ерделі й Бокшая і належить до перших провідників нового мистецтва в краї. Його головним художнім інтересом була природа рідного краю, яку він послідовно розробляв у найкращих традиціях реалізму з великою ретельністю і дотриманням правдивості зображення. Художник знайшов своє звучання, можливо не таке барвисте й темпераментне порівняно з творами Ерделі й Бокшая, однак витончено ліричне й довірливо щире. Особливістю його таланту стало досконале володіння олівцем, вміння штрихами вивести тональні співвідношення. Він був єдиним на той час майстром графічного пейзажу.

Еміліан Грабовський, син польського інженера-землеміра, учасника антиросійського повстання 1863 – 1864 років, народився 20 листопада 1892 року в Ужгороді. Грабовський їде на навчання до Будапешта того ж року, що й Ерделі – 1911. Спочатку вчиться в училищі прикладного мистецтва, потім – у Вищій школі образотворчого мистецтва. Кінець 1918 року проводить на творчій базі в Нодьбані (нині Бая-Маре, Румунія). На зламі 1910-х і 1920-х років молодий митець створює багато чудових рисунків і робіт олією. Бере участь у виставці в Кошицях 1921 року. На жаль, через постійні нестатки скромний і невибагливий за характером художник вимушений був у 1926 році покинути Закарпаття і тринадцять років працювати в Будапешті, здебільшого художником-реставратором. Після повернення в Ужгород 1939 року розпочався новий етап його творчості. Грабовський стоїть на тих самих позиціях реалістичного живопису і так само працює у пейзажному жанрі, бере участь у виставках.

Помер Еміліан Грабовський в Ужгороді 20 жовтня 1955 року, переживши на місяць свого друга Адальберта Ерделі.